8 та 9 серпня в Києві вже вдруге відбувся етно-електронний фестиваль “Вирій”, важливою складовою якого є саме візуальна частина. Після минулорічного дебюту гості з ще більшим завзяттям готували власні образи. З максимальною відповідальністю до створення вбрання підійшла й українська модель Ірина Кравченко, в портфоліо якої співпраця з Prada, Valentino та іншими світовими брендами. Нам вона показала процес підготовки. 
У мене вдома вже давно була в’язана сукня OYSHO, від якої я відштовхнулася у створенні образу для “Вирію”. Потім в ZARA побачила масивні золоті сережки, які на мою думку, гарно контрастували з текстурою основного вбрання. Також я купила металевий золотистий ланцюжок, і тоді зрозуміла, що саме золото стане основою мого фестивального образу. Наступним кроком став пошук взуття — я відправилася на OLX, де замовила собі золоті босоніжки. Коли вони приїхали, то мені не сподобалися занадто довгі носи — прийшлося йти до майстерні і їх відрізати. Після того, як я розібралася зі взуттям, постало питання, а чим прикрасити голову. Спочатку хотіла самостійно сплести віночок, але не встигала — замовила у майстрині, яка зробила все бездоганно. 
Але як виявилося це був лише початок моїх пригод. Золоту тему мені хотілося підтримати ще, тому я придумала додати до сукні плетений золотий жилет. За пару тижнів до цього як раз купила курси макраме і вже встигла сплести самостійно одну річ. Я сфотографувала свій образ і відправила його Chat GPT з питанням, як краще доповнити образ жилеткою. Ось вона далася мені нелегко через специфіку матеріалу — золоті шнури. 
При цьому відчуття, що чогось все одно не вистачає, не покидало мене. В голові все крутилася фраза організаторів “Вирію”: “Вітер у крилах і розкутість”. І так вже з’явилася накидка. Її я також зробила власноруч, бо чекати готову було довго. Купила в магазині відріз синтетичного шифону розміром 4 метри на 1,45м. Це недорога та практична тканина, яка практично не мнеться і з нею можна легко експериментувати. Шити я не вмію, тому вирішила вирізати собі основу у вигляді крил. Однак швидко помітила, що тканина лізе і її треба обпалити. 
Цей процес зайняв у мене приблизно дві години, але результатом я залишилася задоволена. Фінальним штрихом став легкий золотий розпис спеціальною фарбою для текстилю. Зізнаюся, на той момент я вже настільки втомилася, що використовувала її точково. 
На другий день я переробила вже наявний образ — для початку перевернула наперед накидку, а частину, яка тепер була позаду, скріпила кількома стібками. Так вийшов шлейф. Із залишків тканини я ще зробила спідницю. 
А потім згадала, що вдома є ще чорна шуба, яку за десять років вдягала тільки один раз, і додала її. В перший день я дуже замерзла, тому це рішення здавалося мені вірним. Але знову було +30, і шуба стала лише декоративним елементом, але дійсно ефектним. Результатом я залишилася задоволена.