20 серпня в український прокат виходить довгоочікуваний “Тоні” – нетиповий байопік про початок шляху Ентоні Бурдена, попкультурної постаті світової гастрономії. Молодого таланта зіграв американський актор Домінік Сесса, а його наставника й першого шеф-кухаря – Антоніо Бандерас. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чим для іспанського актора важлива постать Бурдена, звідки в нього такий талант до кухні й чому він вважає “Тоні” фільмом про молодість і культуру. Коли обіцяний байопік про Ентоні Бурдена “Тоні” вийшов на світові екрани цього літа, з відгуків американської преси стало зрозуміло: канадський режисер Метт Джонсон пропонує історію, зовсім відмінну від глядацьких очікувань. Бурден – легендарний шеф-кухар, який 2000 року мемуарами “Kitchen Confidential” вивернув ресторанні кулуари назовні, а від початку 2000-х подорожував світом для власних тревел-шоу, від “A Cook’s Tour” до “Parts Unknown”, доки не пішов із життя у 2018-му. Роки слави докладно показані в документальному “Roadrunner: A Film About Anthony Bourdain” (2021) Моргана Невілла, Джонсон же бере самісенький початок – літо 1976-го, коли зухвалий дев’ятнадцятирічний Ентоні мріяв стати письменником, а опинився на кухні ресторану на Кейп-Коді. “Тоні” – не так історія про Бурдена, якого ми знаємо сьогодні (хоч сценарій і спирається на дослідження цього періоду), як ширша, впізнавана історія про початок великої кар’єри. Про те, як це – йти за покликом через помилки й труднощі, закоханості й палкий характер. Молодого Бурдена зіграв Домінік Сесса, утім саме Антоніо Бандерас у ролі його першого провідника у світ кухні, як кажуть англійською, steals the show. “Цей фільм не просто про кулінарію. Він про життя й про культуру”: рефлексує про проєкт 66-річний Бандерас, на якого ця роль, здається, чекала всю кар’єру. Як іспанська легенда Голлівуду, він закарбував своє ім’я у фільмах 1990-х і в співпраці з Педро Альмодоваром, а останніми роками тримається дещо іншого ритму з особистих причин. У 2017-му Бандерас пережив інфаркт, який нині називає найкращою подією свого життя, мовляв, той нарешті змусив його кинути палити й перебратися з нервового Лос-Анджелеса до рідної Іспанії. Професійного темпу він при цьому не стишує – просто береться за великі голлівудські проєкти вибірково. На запитання, чому він узявся за цю роль, Бандерас відповідає: “Однієї конкретної причини не було. Спершу я подивився “BlackBerry” Метта Джонсона – фільм здався мені свіжим, смішним і по-своєму винахідливим, я відчув зв’язок із режисером. Друга причина це сам Ентоні Бурден. Я не був його фанатом у буквальному сенсі, але знав про нього і був справді шокований його смертю. Водночас його програми я ніколи не сприймав як кулінарні. Мене радше цікавило не те, що він готує, а те, куди він їде, кого зустрічає, які історії розповідає й вислуховує. І я подумав: можливо, дізнаюся якісь секрети його особистості, його раннього життя, і це буде цікаво показати”. 
Ще одна причина, як пояснює Бандерас, це студія A24. “Нещодавно я працював над “Хороша погана дівчина” і був дуже задоволений результатом, тим, як вони працюють. Я відчув, ніби опинився вдома, у проєкті, здатному дати якість, а саме це я шукаю на цьому етапі життя”. Якщо в “Хорошій поганій дівчині” він грав чоловіка героїні Ніколь Кідман, який не встигав за її вибуховою енергією, то в “Тоні” цю енергію він, як справжній шеф, випромінює сам. Його герой – власник ресторану й безумовний король кухні, вирішальна фігура в житті Бурдена, незворушний і палкий водночас. Його навіть не надто бентежить, що команда постійно свариться, краде й вживає психоактивні речовини. 
Акторові сподобалося ще й те, що його герой бачить потенціал Бурдена задовго до того, як той сам розгледів його в собі. Позиція ментора Бандерасові загалом імпонує: “Мені скоро виповниться шістдесят шість, і, мабуть, час починати грати таких персонажів, тих, хто може чогось навчити”. Насамперед, це стосується самої роботи на майданчику, де він багато працював у парі з Сессою. Той лише починає кар’єру, і за сценарієм йому вже довелося вліпити Бандерасу ляпаса, але старший колега відгукується про нього тепло й називає шанобливим: “Не знаю, чи можна назвати це менторством, але пам’ятаю, з якою увагою він слухав. Не думаю, що це були поради – я не люблю їх давати, хіба що хтось прямо просить про щось конкретне. Волію бути обережним, бо не маю всіх відповідей”. Загалом, будь-який фільм, що прагне показати напружену, бурхливу атмосферу кухні, потребує не лише рухливої камери й активного монтажу, а й шефа, який має виглядати переконливо і в ролі, і на кухні. Бандерас із цим упорався бездоганно, адже, крім акторського досвіду, він переніс у фільм власні кулінарні навички й відкрився як талановитий кухар, тож реалістичною атмосферою професійної кухні “Тоні” багато в чому завдячує іспанському акторові. У пресматеріалах Домінік Сесса згадує, що Антоніо вчив його готувати, наче справжній роботодавець: “Я заходив на майданчик, і режисер так і казав: окей, зараз Антоніо навчить тебе готувати на камеру, а ми спробуємо з вимкненою камерою проговорити діалоги в процесі. І це відчувалося, наче я вперше насправді працюю в ресторані!”. Сам Бандерас зізнається, що має сім ресторанів у Малазі й один у Марбельї, і перед зйомками попросив шефа одного зі своїх рибних закладів, La Pérgola, “навчити мене чистити рибу, відкривати устриці й усього іншого, що потрібно за сценарієм. Навіть якщо в кадрі цього не видно, мені було важливо розуміти, що я роблю. Камера не бачить моїх рук, але я все одно ріжу цибулю чи петрушку, вибираю кістки. Було дуже круто опанувати ці навички й почуватися на кухні впевненіше”. Ефектну комедійність із нотами кіно про дорослішання “Тоні” поєднує з розслабленим, дещо ностальгійним настроєм – і завдячує ним своїй локації. Знімали в американському Провінстауні на Кейп-Коді, там-таки, де Бурден колись працював улітку, і це, за словами актора, допомагало зануритися в події: “Я жив у готелі, з балкона якого бачив, як рибалки рано-вранці виходять у море, а потім повертаються з уловом. Ми їли рибу цілий день і ходили в багато ресторанів – саме туди, у те середовище, у якому розгортається дія фільму. Це чудово, бо тобі не доводиться “виконувати роботу”, а ти просто живеш. І з цього занурення в простір, де все насправді відбувалося, народжується решта”. На поверхні “Тоні” – це історія про одну з найулюбленіших постатей світової попкультури, але саме через невпізнаваність Бурдена фільм стає універсальною історією для тих, хто лише починає шлях до своєї мрії. На останнє запитання про те, що з фільму можуть винести глядачі-шанувальники Бурдена, Бандерас відповідає: “Зрештою, цей фільм не про кулінарію. Він про життя. Про творчість, про культуру, про молодість і про те, як молодість протистоїть життю, як зрештою розбити цю шкаралупу і вийти з неї цілим і натхненним. Це наскрізна тема в історії кіно й театру, і на неї завжди цікаво дивитися”.